Вчитися у бджіл згуртованості

Мелітополь Запорізької області на два дні став медовою столицею України. 27-28 жовтня у цьому місті в приміщенні Таврійського державного агротехнологічного університету проходила виставка-конференція «Сучасне бджільництво 2017», яку за ініціативи UHBDP організувала компанія «Інфоіндустрія».

У заході взяли участь близько 400 бджолярів з різних, переважно південних регіонів України: науковці, експерти, представники державних установ, голови профільних асоціацій та спілок. У фойє центру культури та дозвілля університету розташували свої експозиції пасічники, виробники бджолярського реманенту, обладнання та одягу, повідомляє Інфоіндустрія.

Учасників привітали проректор ТДАТУ з науково-педагогічної роботи Олександр Ломейко, менеджер UHBDP Дмитро Ніколаєв, керівник інформаційного агентства «Інфоіндустрія» Дмитро Гордейчук. На пленарній частині форуму йшлося про здобутки та реальний стан галузі, ситуацію на внутрішньому та світовому ринках меду, перспективи експорту, були порушені проблеми підвищення рентабельності бджільництва, кооперації пасічників, загибелі бджіл, використання високопродуктивних спеціальних медоносних рослин. Модераторами конференції були авторитетні українські науковці та бджолярі-практики, серед яких доктор ветеринарних наук, професор, завідувач кафедри мікробіології, фармакології та епізоотології Житомирського НАЕУ, головний редактор журналу «Бджільництво України» Олександр Галатюк, доктор сільськогосподарських наук, професор кафедри конярства і бджільництва НУБіП України Валерій Броварський, старший викладач кафедри конярства і бджолярства НУБіП України Леонора Адамчук, директор підприємства «Київоблбджолопром», голова «Асоціації Укрбджолопром» Валерій Домбровський, голова громадської організації «Альянс пасічників України» Олександр Масленко.

Мед із «сірої» зони

Якщо узагальнити всі виступи, можна дійти висновку, що ситуація в галузі не така вже й райдужна, як її змальовують деякі посадовці на форумах та виставках. Скоріше, навпаки, вона досить тривожна. Тож оті 56 998 тонн меду на суму 97,3 млн дол., які були реалізовані торік, та третє місце у світовому експорті, можна вважати не скільки досягненням, як показником відсталості українського бджільництва, оскільки наша високоякісна продукція була реалізована операторам зовнішніх ринків у гомогенізованому вигляді за мізерною ціною – 1,71-2,00 долари за кілограм. Далі європейські імпортери цей продукт доробляють, фасують і продають утричі дорожче під іншими марками. Тобто українська медова галузь, незважаючи на свої багатовікові традиції, і досі виконує роль сировинного придатку розвинутіших економік. Чому? Бо вітчизняне бджолярство і досі перебуває у патріархальному стані: роз’єднане, некероване, одноосібне, нелегалізоване і досить примітивне у технологічному і маркетинговому планах. За визначенням багатьох промовців, галузь ще навіть не сформувалася і не дотягує до основних параметрів організованості і конкурентоспроможності, яких досягли подібні аграрні сфери в Аргентині, Австралії, Ізраїлі, Канаді та інших країнах. Відтак вона не здатна самостійно розв’язувати численні проблеми, з якими зустрічається щодня. Щоб перерахувати їх, не вистачає пальців обох рук.

Медове виробництво не має досконалої законодавчої бази. Закон України «Про бджільництво» давно застарів, близько 200 поправок, які запропонували бджолярські асоціації, лежать в шухлядах Мінагрополітики без розгляду. Промовці також наголошували на тому, що треба оновити 71 наказ про затвердження ветеринарних вимог щодо імпорту в Україну об’єктів ветеринарно-санітарного контролю та нагляду. Ці норми необхідні для того, щоб в Україну не завозився мед з антибіотиками, пестицидами, вмістом тяжких металів. На ринку ветеринарних препаратів для бджіл панує засилля імпорту та шкідливої продукції, фактично цей ринок непідконтрольний. Не працюють законодавчі акти щодо використання пестицидів, що призводить до масової загибелі бджіл від отруєння пестицидами під час обробки сільгоспугідь землекористувачами. Медоносна база України суттєво зменшилася через вакханалію у сівозмінах, зокрема пасічники нарікали на те, що вирубуються акацієві насадження, агрохолдинги стали використовувати гібриди соняшників, на які «бджола не йде». Опинилася поза законом племінна справа в бджолярській сфері, галузева освіта на рівні вищої втратила будь-яку привабливість. За словами старшого викладача кафедри конярства і бджолярства НУБіП України Леонори Адамчук, перелік навчальних закладів, де готують бджолярів, різко скорочується. Тільки чотири аграрних ПТНЗ готують бджолярів та чотири технікуми(коледжі).

А магістерський диплом бджоляр може отримати лише на кафедрі конярства і бджолярства НУБіП України. Голова ГО «Врадіївська організація бджолярів», аспірант НУБіП України Олена Ткаченко також відзначила кадрові проблеми у галузі: «Учбові заклади скорочують набір на бджолярські спеціальності. Через кадровий голод важко знайти спеціаліста».

Бджільницька наука теж на межі знищення, внутрішній і зовнішній ринки незбалансовані. 98% вітчизняного меду виробляється у підсобних господарствах і тільки 2% – промисловими пасіками. Причому, як мінімум 60% виробленого меду надходить із так званої «сірої зони», тобто від пасік, які не бажають реєструватися у відповідних регіональних органах Управління Держпродспоживслужби. Через це продуктивність українських пасік доволі низька. Якщо, наприклад, у Канаді 7 тис пасічників виробляють 29 тис. тонн меду, то в Україні, відповідно, – 400 тис виробників і 80 тис. тонн продукції.

Мінагрополітики України закликає бджолярів вийти з тіні, проте умов для цього немає. Якщо кілька років тому вони взагалі були звільнені від податків (і це, на думку голови правління обслуговуючого сільськогосподарського кооперативу «Полтавамед» Анатолія Воднєва, правильно, бо у всьому світі бджільництво дотується), то в новому Податковому кодексі, ухваленому 2016 роком, з’явилася норма, згідно з якою бджоляр, який продає меду більше ніж на 100 мінімальних заробітних плат, потрапляє під оподаткування, а з 2017 року цей податок вже нараховується за умови, якщо виробник реалізував продукції на 50 мінімальних заробітних плат. Збільшився диспаритет між вартістю меду та пасічницьким обладнанням. Кількість експортерів за останні роки виросла в 30 разів, із двох до 69, проте її не можна назвати достатньою для створення конкурентного середовища. «На ринку закупівель продукції панує монопольна змова», – скаржився пасічник.

Вміла мати готувати, та не вміла подавати

Які ж рушії могли б сприяти становленню та розвитку галузі? Найперший – вміле використання сприятливої ситуації на світовому ринку, де попит на український мед дедалі зростає. Другий – об’єднання у кооперативи, створення єдиної потужної бджолярської структури, яка лобіюватиме інтереси галузі перед парламентом та урядом, дійшли висновку учасники дискусії.

Ринок Європи продовжує залишатися найпривабливішим для українських бджолярів і через географічну близькість, і значну безмитну квоту в обсязі 5,2 тис. тонн плюс ще 2 тис. тонн з 1 жовтня 2017 року. Однак ці квоти, зважаючи на шалений попит у Європі, вичерпуються через 2-3 дні. Українські ж експортери оптимальним обсягом квот вважають 20 тис. тонн. Торік український мед пройшов міжнародну сертифікацію і тепер відповідає вимогам міжнародного стандарту з харчової безпеки FSSC 22000. Це дозволить покращити його репутацію в очах імпортерів.

На країни Європейського Союзу припадає близько 50% світового імпорту та 75% українського. Найбільшими імпортерами є Німеччина, Франція, Великобританія, Бельгія. Громадяни ЄС споживають меду найбільше у світі — 650 грамів на душу населення. Дуже цікавими є також ринки Канади і США. Штати — другий великий імпортер меду в світі, при цьому власне виробництво забезпечує лише 30% споживчого попиту. Мито в США становить 0,5%, в Канаду – 0%. Дуже поширеним у світі та Європі є тренд споживання здорових продуктів з натуральними підсолоджувачами, тобто медом. Європейці зацікавлені в інноваційних продуктах, так влаштована їхня психологія, їх приваблюють товари, в яких поєднані смаки меду з горіхами чи курагою, або сухофруктами та іншими компонентами, вони також звертають увагу на яскраві, нові упаковки. Великою популярністю на медових ринках користуються монофлорні сорти меду, а також з рідкісних медоносів, наприклад, фацелії. Бум споживання у ЄС переживає сьогодні органічна продукція.

Однак перш ніж експортувати мед, треба розробити чітку маркетингову стратегію, порадила фахівець FAO з моніторингу та оцінки світового ринку Яна Войтовська. Передусім, треба вивчити ринок, куди є намір експортувати продукцію, відвідати супермаркети, ярмарки, щоб зрозуміти смаки споживачів. Аби ціни на мед в Україні зростали, треба збільшувати його додану вартість шляхом доробки та привабливого розфасування, радили експерти, однак, як уже говорилося, українські трейдери реалізують його за кордоном великими партіями у цистернах. Єдине підприємство в Україні, яке прагне дотягнутися до світового маркетингового рівня – BEEHIVE, що на Черкащині.

Кооперація завжди має рацію

Чи можуть потрапити на європейський чи інший ринок дрібні виробники? Так, але якщо об’єднаються в обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, завдяки яким формуватимуть доволі великі партії високоякісної продукції, але перед цим легалізуються і відповідним чином сертифікують свою продукцію, оскільки європейський споживач хоче знати, з якого вулика походить мед, котрий йому пропонують, говорив Олексій Лосєв, доцент кафедри конярства і бджільництва НУБіП України.

На думку професора Олександра Галатюка, аби кооперативний рух зрушити з місця, не обов’язково видумувати велосипед, варто звернутися до світового і навіть вітчизняного досвіду. Він розповів про те, як організовано роботу великого кооперативу на півдні Казахстану, який об’єднує пасічників із 47 тисячами бджолосімей. Він має свій воскозавод, племінну пасіку, котра продукує 20 тисяч пакетів на рік, а нещодавно відкрив два магазини в Китаї. Не менші успіхи і в італійського кооперативу з Болоньї, створеного ще у 1978 році. До його складу входять 1 100 пасічників, які обслуговують 60 тис. бджолосімей. Об’єднання контролює 25% ринку Італії, суттєво впливає на роздрібні ціни на мед, тримаючи їх на рівні 7-10 дол/кг.

В Аргентині, яка посідає друге місце у світі за експортом меду, всі пасічники, котрі мають не менше 20 сімей, входять в кооперативи. Кожен із них має свої виробництва з переробки меду, воску, бджільницького інвентарю. Своєю чергою, кооперативи створюють спільну структуру, яка займається експортом. Прикметно, що в цій країні 20% валової виручки від меду (15-20 млн. дол.) експортери перераховують у Фонд розвитку бджільництва. Внески аграрних компаній до цього фонду становлять 0,1-0,2% валової виручки. При фонді працює дорадча та юридична служби. Завдяки цій структурі робота галузі чітко спланована. Вже в лютому місяці кожен пасічник знає, де він буде проводити запилення. Фермери їх чекають, все чітко розписано, не буває такого, як в Україні, коли на 100 га гречки привозять одразу тисячу вуликів. Олександр Галатюк пропонує за прикладом Аргентини теж створити Фонд розвитку галузі, який частково буде наповнюватися з Держбюджету, а також внесками експортерів, аграріїв, грантів ЄС. На рік треба мінімум мільярд гривень. Але, щоб ці гроші використовувалися ефективно, при фонді має діяти дорадчо-консультаційна служба, яка розподілятиме їх за проектами та заявками районних спілок та кооперативів.

Бджоляр гравець чи фігура?

Таке питання поставив перед аудиторією голова правління обслуговуючого сільськогосподарського кооперативу «Полтавамед» Анатолій Воднєв. Поки що бджоляр перебуває в ролі шахової фігури, якою маніпулюють експортери та оптовики, котрі вирішують питання ціни без участі виробника, але якщо об’єднаємося в кооперативи, то станемо повноцінними гравцями ринку. «Але кооперативи повинні бути не карликовими, а великими, чим більше буде в ньому членів, тим більшу партію товарного меду вони сформують. Причому пасічник повинен одержувати лише 10% прибутку від меду, решту – від запилення, але фермер нас не запросить із 50-100 бджолосім’ями, а з кількістю набагато більшою. Учасники зможуть за оптовими цінами купувати вощину, медогонки, інше обладнання, в результаті зросте рентабельність…», – переконував своїх колег доповідач.

Головна перепона у створенні кооперативів – недовіра, консерватизм і хутірська відокремленість бджолярів. А тому головне в його роботі – чесність і прозорість із перших годин заснування, ділився досвідом голова кооперативу. «ПОЛТАВАМЕД» має свій відкритий рахунок, який може перевірити кожен член кооперативу. Новостворене об’єднання у своєму становленні рухається далі. Воно зареєстроване у Мін’юсті, може діяти як юридична особа, писати різні звернення. Наступний етап – підвищення ціни на власну продукцію, для цього кооператори планують усунути із маркетингового ланцюжка оптовиків, які є посередниками між бджолярами і експортерами. «Якщо оминемо цю лінію, зможемо одержати на 3-4 грн. більше за кг продукції, ці кошти спрямуємо на придбання лабораторії, щоб нам при закупівлях не говорили, мовляв, у вашому меді знайшли антибіотики, а тому зрізаємо ціну наполовину», – ділився планами Анатолій Воднєв.

Ідея створення обслуговуючих кооперативів, хоча й повільно, та все ж оволодіває когортою пасічників. На виставці ми познайомилися з головою кооперативу «Сонячна квітка» із Павлограда Дніпропетровської області Геннадієм Шевченком. Нова структура працює вже два роки, об’єднує 22 пасіки. Два місяці кооператори добивалися у фіскальних органах довідки про те, що їхнє утворення неприбуткове. Чиновники ніяк не хотіли зрозуміти, чому об’єднання, котре займається бізнесом, повинне мати статус неприбуткового. Проте їх все ж вдалося переконати у законності такого клопотання кооператорів. «Ми обійшли заготівельників і тепер укладаємо угоди напряму з експортерами, формуємо партію обсягом 10 тонн і продаємо мед за ціною на 3-4 гривні дорожче, ніж раніше. У цьому є сенс, бо 3-4 тисячі гривень на кожній тонні – це теж гроші», – розповідає Геннадій Шевченко. Цьогоріч кооператив почав заробляти гроші на іншій справі – запиленні сільгоспкультур. Уклали угоди з фермерами, вони перераховують гроші кооперативу, а він виплачує гроші пасічникам. Все чітко й прозоро. Під час всіх операцій використовується матеріальна база членів кооперативу: автомобілі, тара, обладнання. В планах – вийти на експорт самостійно. Це завдання дещо складніше, бо треба пройти низку підготовчих процедур: зібрати партію не менше 20 тонн, провести гомогенізацію продукту, зробити аналізи на антибіотики, оформити супровідні документи і так далі. Вже знайшли фірми, які зможуть підготувати партію до експорту. Тепер треба встановити контакти з імпортерами за кордоном. Кількість членів кооперативу збільшується, бо пасічники бачать його успіхи.

Переглянути презентації доповідачів

«Регламент порятунку БДЖОЛИ»

Під такою назвою в рамках конференції 28 жовтня 2017 р. відбувся Круглий стіл з участю науковців, експертів і бджолярів. Своїми думками щодо стратегії розвитку галузей бджільництва поділився голова громадської організації «Альянс пасічників України» Олександр Масленко, дієві способи запобігання і лікування захворювання бджіл детально охарактеризували голова ГО «Асоціація «Укрбджолопром» Валерій Домбровський та професор Олександр Галатюк, науковий консультант агрономії ТОВ «Агросфера» Олександр Гончаров зупинився на темі «Токсикози бджіл».

Вочевидь, бджолярі все ж зрозуміли, що легальність виробництва, реєстрація пасік, наявність документів, які засвідчують якість продукції, є необхідними умовами підвищення її ціни, бо звернулися до експертів із запитаннями про порядок реєстрації. Це питання детально роз’яснив начальник Державної установи «Мелітопольська державна лікарня ветеринарної медицини» Олександр Чернятін. Згідно із заявою бджоляра, працівник ветслужби виїздить на місце, проводить клінічне дослідження, складає акт обстеження пасіки, в якому відображається повна назва юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові власника, місце розташування, селищна рада, тип пасіки і вуликів, кількість, пофарбування, водопостачання, місця кочування. З цим актом громадянин далі звертається в державну установу, де йому видається «Паспорт пасічника», який коштує 50 грн. 88 коп. Після цього відбираються так звані падматеріали, досліджуються в лабораторії, далі видається експертний висновок і лише після цього у паспорті зазначається, що пасіка епізоотично благополучна. На основі цих записів ведеться Єдиний державний реєстр. На випадок загибелі пасіки, згідно з цією документацією, проводиться епізоотичне розслідування. Зареєстрованій пасіці набагато легше отримати документи, що засвідчують якість продукції. Дуже багато пасічників привозять у ветслужбу мед, не маючи ні паспорта, ні досліджень, мовляв, ось у мене пасіка, я двадцять років працюю, а ви тут щось видумуєте та стромляєте палиці в колеса. Але є нормативно-правові документи, згідно з якими на місце виїжджають спеціалісти, проводять відбори води, меду, все це досліджується і лише на підставі цього видаються супровідні документи на мед, роз’яснив ветеринарний фахівець.

Модератори Круглого столу підтримали ініціативу бджолярів щодо узагальнення всіх пропозицій, висловлених на конференції, та відображення їх у зверненні на адресу парламенту, Уряду, Мінагрополітики. Для підготовки цього документа бджолярі створили Робочу групу, результати якої буде невдовзі озвучено на черговому заході для бджолярів від Українського проекту бізнес- розвитку плодоовочівництва (UHBDP). Тож давайте разом наполегливо працювати на позитивний результат і процвітання галузі.

Олександр Карпенко, Інфоіндустрія

Схожі матеріали

  • Немає коментарів

Залиште Ваш коментар