При чому всі вони спілкуються одне з одним мовою хімічних сполук. Рослини виділяють кореневою системою цукристі речовини, які принаджують гриби, бактерії та інших симбіонтів.

Відбувається “бартер”: симбіонти отримують від рослини цукри, а віддають фосфор, калій, інші елементи живлення. Часто дерева одного виду пов’язані одне з одним мережею мікоризи симбіотичних грибів на відстані у десятки кілометрів і можуть обмінюватись інформацією та навіть отримувати допомогу одне від одного. У природі рослини поглинають з ґрунту азот, фосфор, калій та інші мінерали лише у хелатованій (приготованій) формі. Крім того, симбіонти постачають рослинам вітаміни, ферменти, своєрідні “ліки”. Наприклад, бактерії біогумусу, так звані орхеї, пригнічують патогенну флору; а присутня у біогумусі хітиназа діє як репелент – відлякує запахом і, крім того, руйнує хітин деяких шкідників (капустяну блішку, цибулинну муху, довгоносика, каштанову міль).

Чому ж тоді на мінеральних добривах рослини виглядають крупнішими, зеленішими, швидше дають урожай? Це можна порівняти з чесним спортсменом та споживачем допінгу. Спортсмен на допінгу завжди буде швидше, сильніше, при певному доборі хімічних сполук в нього будуть більш рельєфні м’язи. Тобто, які цілі людина собі ставить, такі вона й досягає. Якщо до недавнього часу людство ставило собі на меті безперервний ріст виробництва та прибутку, то застосування мінеральних добрив було логічним наслідком такої концепції (див. фото, яке ілюструє прибавку врожаю з мінеральними добривами).

Але наприкінці минулого століття людство стикнулося не лише з негативними екологічними наслідками такої діяльності, а й з “глухим кутом” самої концепції безперервного росту – виявилося, що безперервний стрімкий ріст неминуче веде до криз. Тоді з’явилася нова концепція – “сталого розвитку” (стабільного розвитку), яка передбачає зменшення темпів росту виробництва та споживання і ставить головною метою збереження довкілля для наступних поколінь, більш стабільний світ без криз, війни, соціальної несправедливості. Справді, до яких меж ми повинні збільшувати розмір плодів (див. фото-жарт)?

До яких меж ми повинні збільшувати врожайність? Адже, чим більше врожайність, тим нижча ціна на продукцію, і щорічно мільйони тон продуктів викидають на смітники, а молоком удобрюють поля. А як почувають себе рослини, які заставили харчуватися мінеральними солями? Вони не вмирають, вони накопичують велику біомасу, вони зеленіші за своїх вільноживучих родичів. Можна навіть штучно зробити їх солодшими (хімія – велика наука), але вони не природні.

Біомаса, яка вирощена на мінеральних солях – це різновид пластмаси (доречи, і вигляд, і запах у неї такий, як у пластмаси), вона може бути більш або менш безпечною, але корисною вона не буде. Добре це видно на чутливих істотах – наприклад, у одного знайомого померли домашні улюбленці – папуги після того, як скуштували салат, вирощений з мінеральними добривами. Організм людини реагує не так швидко, але негативні наслідки харчування “біопластмасою” накопичуються. І от на сьогодні ми бачимо, що у країнах з інтенсивним сільським господарством (особливо, з розвинутим виробництвом овочів закритого ґрунту), одночасно і паралельно зростає кількість випадків ожиріння та депресії.

Традиційний аргумент – про голодних африканців та про 7,5 мільярдів населення планети, яких треба годувати. (Терпер і Україна опинилася серед списку країн, які відчувають нестачу їжі на рівні з Єменом та Південний Суданом, про це інформує Всесвітня продовольча програма ООН. – прим. ред.). Вони вважають, що за таких скрутних обставин без мінеральних добрив не обійтися.

По-перше, голод у Африці не залежить від клімату, а залежить від людей – голод там, де йдуть війни; голод там, де населенню краще отримувати гуманітарну допомогу, ніж самим працювати. Яскравим прикладом власної ініціативи по зміні свого існування є приклад Якуба Савадого (Yacouba Sawadogo), який став відомим як “людина, що зупинила пустелю”. Щодо 7,5 мільярдів населення – нагодувати їх – це проблема логістики, здорового глузду та совісті. По-перше, замість того, щоб викидати продукти, їх можна віддавати бідним.

По-друге, треба навчити людей природному землеробству – наприклад, 1-го кубометра біогумусу, якщо його економно використовувати на грядках, вистачає для вирощування їжі на одну людину протягом одного року.

По-третє, можна відмовитися від споживання м’яса, тоді зернових продуктів, круп, овочів буде достатньо (хоча, повторююсь, їх і зараз достатньо – “криза надвиробництва”).

Таким чином, здорове живлення для рослин – це живлення хелатованими мінеральними елементами, приготованими симбіотичними організмами у ризосфері рослини під соусом “смачних” специфічних ферментів, антибіотиків та гормонів.

Герасько Тетяна Володимирівна - кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри ПОВБХ ТДАТУ.

Схожі матеріали

{loadmodule mod_related_items,Схожі матеріали}